Світ, як приховане посилання

Блоґ: Сашко Горський

Останні події у світі якось алюзійно відсилають нас до роздумів про цінності. Такі цінності напевно літають у повітрі, ми дихаємо ними, вони чіпляються за нас іззовні, але інколи невловимо щезають з поля нашого зору, адже вони не мають ані фізичного тіла, ані забарвлення. Це щось абсолютно незрозуміле, можливо саме через те, що зрозуміле кожному підсвідомо.
В момент природних катаклізмів та військових конфліктів неможливо думати про щось інше, як не про цінність людського життя, своїх рідних і близьких людей, родину, друзів та усіх людей не тільки навколо себе, а й на всій планеті. Тоді має з'являтися природня радість від посильної допомоги іншим і від розуміння доброти навколо, а головне в собі.
А стосовно добра, то воно ж, ясно, буває різним і на перший погляд інколи добром зовсім не здається. Роздуми на цю тему можна підсилити шикарним, на мій погляд, кліпом, якщо не геніального, то принаймні суперпрофесійного американського джазового контрабасиста єврейського походження Авішая Коена на пісню "Shalom Aleichem":

Останні події у світі ще раз наголошують і нагадують нам про наше ставлення одне до одного! Не слід нарікати на когось, якщо всі мають гріх. Слід просто жити по совісті й примножувати добро і взаємодопомогу!
Отже, давайте будемо ближчими одне одному, чутливішими одне до одного, ріднішими одне одному! Час летить дуже швидко, а життя людини не вічне, тож немає часу на сварки і ворожнечі, а головне — дріб'язковість!

20 коментарів

японці взагалі вразили весь світ своєю мужністю і вихованістю. жодної паніки, ніякого мародерства… Ви уявляєте, що б так повели себе європейці?! та повік такого не було і не буде! соромно стає, що ми ще сміємо називати себе культурними націями… Не з тих ми брали приклад.

На якій підставі негативні очікування від українців екстраполюються на всі европейські нації? Досвід Німеччини у II Світовій війні — як в армії, так і серед цивільного населення — рівно як і Японії — дав не менш яскраві зразки дисципліни та законослухняності. Якщо це не властиво українцям, то значить, відсутність «культурної нації» слід шукати не там.

Святославе, ваша зневага до українства все частіш і все яскравіш виявляється

Анастасія Сімашова недвозначно вжила слова «ми» і «себе», виходячи, вочевидь, з особистого досвіду та особистих очікувань від її оточення, котре, слід думати, є українським. Якщо самі українці не довіряють власному народу, власній нації, то це багато про що говорить — при тому немає підстав розписуватись за нації та суспільства, в яких авторка, варто думати, не проживає або не проживала. Ви шукаєте «зневагу» не там, рівно як не читаєте коментарі з достатньою точністю та уважністю — критичний розгляд стороннього коментаря, як видно, не складно подати за позицію критика, приписавши йому ще й висновки та ставлення, виражені в об'єкті його критики.

Пане Святославе, я звісно, перепрошую, але порівнювати поведінку німців у період Другої світової і японців під час стихійного лиха — якось воно не рівнозначно. Це моя думка. А те, що я написала «ми» — мала на увазі не лише українців, а всі європейські народи — які зараз в один голос говорять про те, що японці — це дивовижно культурний і вихований народ, який в такий тяжкий момент поводить себе на диво стримано. Давайте я не буду перераховувати всі випадки з історії — як сучасної, так і давніх часів, коли Європа і вихідці з неї(американці, наприклад) у критичні моменти поводили себе ну в край неадекватно. А за нашу націю я писала з позицій відомої усім властивості «моя хата скраю». Чи Ви і її заперечуватимете?

Перепрошую, але масові бомбардування англо-американською авіацією запальними бомбами цивільних німецьких міст, жертвами яких стало більше мирних німців, аніж японців у Хіросімі та Нагасакі, по кількості жертв та масштабам руйнувань перевищують наслідки будь-якого стихійного лиха в сучасній Японії. При цьому дисциплінована евакуація виживших, порядок і мінімальна злочинність — під шквальними обстрілами союзних винищувачів та перед наступом радянських військ зі Сходу — на жаль, не йдуть у порівняння з мародерством, хаосом і панікою, котрі увійшли в історію Києва та ін. українських міст у 1941 р. Яким же чином Ви можете розписуватись за всі европейські народи, проживаючи тільки в Україні — так само, як і за японську націю, образ якої Вам відомий через показане по екрану телевізора?

Святославе, я читаю не тільки ЦЕЙ Ваш коментар, а на загал уважно читаю ВСІ Ваші коментарі.

Якщо я не там і не так читаю, то будьте добрі, розвійте мої сумніви і чітко означте СВОЮ позицію.
І хай це буде ВАША позиція, а не посилання на Біблію, Гадамера чи Ніцше.

На якій підставі хто-небудь повинен бути «добрим» і «розвіювати» чиї-небудь сумніви, як і кожного разу мати «свою» позицію, не лінуючись кожного разу повторювати любиме «я»? Чи не є віра у «свою» позицію черговим міфом про власну неповторну оригінальність? Себе ще потрібно довести, перш ніж претендувати на «унікальну» позицію і надавати їй безумовну цінність в очах решти. В дискусії важать факти та судження, а не ті, хто їх висловлює.

Ви помиляєтесь, насамперед важать ті, хто висловлює.
І не треба втікати у факти і судження, боячись висловити ВЛАСНУ позицію.
Як не маєш позиції, то тебе за неї і не покарають,
як не маєш Я, то його й не заберуть.

Віра у свою позицію ні до чого. Вона може бути добра, погана, оригінальна, не оригінальна, але вона Є.

А Ви черговий раз втекли від відповіді.
Визнаю, вмієте робити це віртуозно, використовуючі вагомі аргументи, факти і судження.

«Любиме Я» проступає навіть, як Вам здається, у безпристрастному переліку фактів та аргументів — це прекрасно знає кожен журналіст, літературознавець, взагалі науковець, і тим більше — філософ. А щодо «себе ще потрібно довести, перш ніж претендувати на „унікальну“ позицію»… Хм, Ви ж так палко захищаєте толерантність — чому ж заперечуєте право на «неправильну» думку іншого???

Я не давав підстав вважати, що захищаю толерантність — саме толерантність є тим, що викликає обгрунтований скепсис. Ніхто не заперечує право на думку, але будь-яка думка повинна витримувати критику — якщо думка хибна, тоді її провадження всупереч аргументації перетворює дискусію на міфотворчий монолог.

Знову ж таки, людям навпаки дуже часто здається, що вони висловлюють власну позицію, а насправді вони несвідомо роблять посилання на «Біблію, Гадамера чи Ніцше» :)Власна «позиція» завжди перебуває в точці перетину «чужих» дискурсів, ці дискурси, в свою чергу — на перетині інших «чужих» дискурсів, і так до безкінечності. Багато хто не поділяє мою заангажованості в всілякі «постструктуралізми», але це моя «власна позиція» :)Сказане зовсім не означає, що власне «Я» не має підстав, але воно має бути віднайдене якщо не поза мовою (невідомо чи таке взагалі можливо) то на межі самої можливості мови.

Власне «я» як Ніщо багатозначно мовчить.

Власне Я ніколи і не буде віднайдене, якщо не почне ви-ЯВ-лятися.

Є дуже велика різниця між тим, що ми, власне, «на перетині „чужих“ дискурсів» і свідомим хованням за чужі дискурси.

Святославе, Вам було поставлено пряме відкрите запитання. Ви уникли відповіді, вміло сховавшись за Я, дискурси, міфи і решта «растекашеся мислію по древу».
То хіба це дискусія?
ЩО має витримувати критику, якщо немає ЩО?

Найгірше те, що Ви ДУЖЕ ДОБРЕ розумієте, ЩО ви робите і чому Ви так робите.

А Я, як писав Фіхте, єдине, що дано нам Безпосередньо, і не треба лукавити, що ми такі вже без-егоїстичні і багатозначно мовчимо як «Ніщо», коли просто не хочемо казати те, що НЕ ХОЧЕМО казати.

Неможливо довести, що феноменальне «я» тотожне ноуменальному — теза про Ніщо не є темою розмови, як і коментар вище стосується ремарки Артура Середіна, а не дискусії з Галиною Дичковською. Щодо «свідомого ховання» у Вас, очевидно, переконаність, а переконання спростовувати немає сенсу — особливо, якщо перша відповідь, не давши _бажаної Вам_ відповіді, ситуації не прояснила. Показником характеру дискусії є те, що більша частина коментарів розгортається не по суті, але на тему спроби з'ясувати «персональну» позицію одного зі співрозмовників, котрий на неї в бесіді, де йдеться про абстрактні факти, принципово не претендує. Однак навіть пряме з'ясування цієї обставини не повертає співрозмовників до визначальної теми, контр-аргументація по якій була вичерпана. Важко зрозуміти, яким чином «персональність» позиції, перетворена на idee fixe, може стати аргументом у дискусії — міфічна претензія на унікальність більшості думок жодним чином не додає ваги тому, що говориться — окрім, хіба що, психологічного вдоволення ego наданою собі ж цінністю.

Не знаю навіщо вам моя «міфічна претензія на унікальність», якщо питання зовсім не в унікальності, а в позиції (причому в чіткій і конкретній).Хіба для того, щоб маніпулятивно звинуватити мене в гіпер-ego (психологічного вдоволення ego наданою собі ж цінністю). Ну, якщо Вам хочеться вважати мене такою, то вважайте.Це не має ніякого відношення до діалогу.Врешті, звинувачення по типу Я "+", а Ти "-" — давновідомий прийом, який нікуди не приводить.

Діалогу як такого ВЗАГАЛІ НЕМА. тому, що:

По-перше унікальність(як і універсальність) кожного є апріорна, нащо її доводити?
По-друге, мене вона (принаймні тут і зараз) зовсім не цікавить.Ні моя, ні ваша.
По-третє я не отримала ЖОДНОЇ відповіді.

Діалог має посилювати. Цей «діалог» залишає враження маразму. Нехай навіть і інтелектуального.

Саме так: враховуючи, що по темі розмови, від якої Ви відійшли, було опубліковано всього 6 коментарів загальним обсягом 2400 знаків, тоді як поза темою, на чому Ви показово наполягаєте — 11 коментарів обсягом 4400 знаків (включаючи цей). Продовжувати немає сенсу.

Парадоксально якось виходить:
сварки під дописом із закликом про всезагальну любов! Очевидно, з цього нічого не вийде)))

Авжеж, за деревами не видно лісу=)) Шкода, що Ваш меседж розчинився у дріб'язкових пересмикуваннях…

А любов не буває до суджень і фактів, тільки до людей.
А поки не висловлені всі претензії і образи, любові теж не буває. Нажаль.
Можу тут признатися в любові до Святослава.
Знаю, що він непересічно мудрий чоловік, знаю, що його внутрішній світ дуже багатий. І разом з тим. Як його любити, якщо так мало ЙОГО в його коментарях.
Так, я хочу дивитися в Його очі/бодай через інтернет, а не в суху статистику.
А любов — це і є здатність подивитися в очі одне одному, без страху ЩО ти там побачиш

Тільки зареєстровані та авторизовані користувачі можуть залишати коментарі.
або Зареєструватися. Увійти за допомогою профілю: Facebook або Вконтакте