Артем і Блог


Віртуальне продовження літературного вечора-зустрічі Вкурсікомівців виражається тим, що ми, як і обіцяли, виставляємо свої тексти, які читали на вечорі у блог! Отже, я свою обіцянку виконав (але попереджаю, що це не висока література, а просто розважальний твір на тему):


Залишившись сам на сам із собою, часто виникають дивакуваті думки. Такі, як у Артема, наприклад. Про що ж іще можна днями думати перед монітором комп’ютера. Та ще й тоді, коли весь світ перед тобою відкритий у віконечках і на сторінках. Сиди собі й дивись на світ. Знайомся, так би мовити. Можна навіть сприймати це буквально. Ну, власне, як Артем.
— Артеме, коли ти нарешті поприбираєш у своїй кімнаті? Такий срач розвів, що й дивитися гидко!
— Мамо! Ти що не бачиш, що я зайнятий?! Зачекай, — відповідав Артем, залишаючись дайвінгувати віртуальним світом. Здавалося, що він навіть не вслухався у те, про що йдеться, і сказав би щось подібне у відповідь на будь-що, що мовилося б в його бік.
Звісно ж у Артема була купа важливіших справ за дріб’язковість, що його оточувала. Ну, як можна прибирати, якщо перед твоїми очима то розгортаються кіношні баталії на будь-який смак, а то ти знайшов новий цікавий трек і тепер ходиш і наспівуєш його скрізь, де тільки можна. І звісно ж блог. У Артема був власний блог. Це було визначальним.
Сніданок, звісно ж, доводилося пропускати, оскільки Артем спав до обіду. Тому, прокинувшись, він відшуковував на кухні щось, приготоване мамою заздалегідь. З батьками спілкувався лише вечорами, коли час був вечеряти. І то останнім часом вже давно його вечеря траплялася перед самим таки монітором – навіщо витрачати зайвий час?! Проте, коли Артем їв таки на кухні, то батьки намагалися хоч трохи поговорити з ним:
— Артеме, ти вже давно нічого не робиш. Нічим не займаєшся. Можливо ти б подумав щодо роботи? – сказав батько.
Видно було, що це образило Артема і він ледь стримав свої істинні емоції:
— Як це я нічим не займаюся?! Я зараз працюю над однією штукою! Потім побачите! Я ж блог веду…
— Твої цілодобові сидіння в Інтернеті починають вже відверто не подобатися нам! – включилася мати. – От що ти мені відповідаєш кожного разу, коли я хочу подивитися свої «Однокласники»?! І яким до того ж ще тоном!
— Ти завжди приходиш у найнезручніший момент, ма! Тому я прошу тебе трохи зачекати! Ну хіба як тільки ти скажеш про те, що хочеш зазирнути до своїх «однокласників», я мушу встати, припинити всі свої справи і піти?
— А у мене хіба справ немає? Я теж зайнята! А хто за Інтернет платить, врешті-решт?!
Артем підвівся зі столу, не доївши вечері й пішов до своєї кімнати, де його вже чекав його єдиний і незрадливий друг. Видно було, що вислови батьків були не надто приємними Артемові. Найгірше, що останнім часом це траплялося все частіше. Артем не міг цього зрозуміти:
«Ну хіба не можна від мене хоч трохи відчепитися?! Я вже закінчив універ, чого вони так прагнули. Віддав їм їхній сраний диплом, який вони так хотіли. Сиджу собі у своїй кімнаті, нікого не чіпаю. Не напрягаю їх своїми докорами абощо. Хіба не можна мене залишити в спокої?!» — обурювався він.
Звісно ж, усе, що сталося під час вечері, Артем у гарній літературній формі кинув у блог. І через кілька хвилин вже навіть з’явилися перші коментарі.
«От, де тебе по-справжньому розуміють» — думав Артем.
— Шкода, що ми не живемо в одному місті, а то були б не тільки віртуальними, а й реальними друзями! – висловив свої міркування Артем у тій же таки блогосфері.
— Я думаю, що це б нічого не змінило: все одно ми б сиділи кожен у своїх квартирах і спілкувалися б тільки тут! Бу-га-га! ))) – надійшла відповідь із незліченною кількістю смайликів наприкінці.
— Під столом, – коротко, але змістовно відповів Артем.
Блог для Артема певною мірою заміняв і друзів, і сім’ю, ба, і навіть церкву. Саме тут Артем сповідався. При чому робив це щоденно. Можна навіть сказати постійно. Саме тут він отримував різноманітні поради, або картав себе від критики, що надходила на його адресу.
Артем ніколи ніде не працював. Наразі зробити цього він не міг через кризу. Де ж було шукати роботу й навіщо даремно витрачати сили і час на цю безглузду річ, якщо роботи все одно нема. Так було написано, зокрема у блозі. А ще кількох віртуальних друзів Артема звільнили саме у цей період. А він ще й до того без досвіду роботи, отже шукати точно нічого не слід.
Проте, Артем був прекрасним спеціалістом будь-якої справи. Найперше – Артем чудово розбирався в політиці. Й не важливо було, хто правив, а хто був в опозиції – все одно усі вони козли. Артем з кількома однодумцями мав конкретні пропозиції по зміні ситуації в країні. Проте, хто мав слухати їх – маленьких людей?! Тому вони ніде цього не висловлювали, окрім, звісно ж блогів, які так само треба було цензурувати, адже всі знали, що усе там читає розвідка і ти навіть не знаєш, якої країни.
Такі знання про політику прийшли саме через відсутність роботи. Адже хто краще, ніж безробітний, незабезпечений молодий спеціаліст з вищою освітою як ніхто знає усі труднощі молодого життя. Коли не тільки на хліб, а навіть на пиво не вистачає. Тому ці теми також активно обговорювались. А ще Артем і друзі чудово розбиралися в економіці, футболі, медицині та найновіших розробках техніки.
— До тебе прийшла якась Тамара. Хто це? Іди, вийди до неї, — зайшов до кімнати батько.
«Яка ще Тамара?» — подумав Артем і неквапом підвівся з прирослого стільця.
— Привіт! – дівчина стояла в дверному проході й дещо сором’язливо дивилася на Артема. Проте чи таки сором’язливо? Такий погляд в сучасному світі скоріше розцінювався б як хтивий, а не сором’язливий. Такі погляди тиражує мережова порноіндустрія. От лише не вистачає ще закусити при цьому кінчик кулькової ручки, або якийсь інший предмет повсякденного вжитку. Але це ж, звісно, хто чим щоденно користується.
Тому Артем розцінив цей погляд саме як хтивий. Від того сам засоромився ще більше.
— Мене звати Тамара. Вибачай, що я прийшла до тебе отак. Ми з тобою дружимо в блозі. Ти колись писав, що хотів би, щоб ми жили в одному місті. От я й приїхала. Щоправда не назавжди, звичайно, — продовжила Тамара.
— В одному місті?! – зніяковів Артем. – А як ти мене знайшла?
— Дуже просто! Це ж Інтернет тут можна знайти будь-яку інформацію, якщо правильно шукати!
— Нічого собі. Оце гон! Тамаро… Ммм… І що пропонуєш робити? Знаєш я зараз трохи зайнятий. Ти маєш мій телефон?
— Так – записала в Інтернеті.
— Правильно. А дай мені свій. Ні! Я зараз краще в Інтернеті подивлюся! Там написано?
— Так.
— Давай я зараз звільнюся і тобі перетелефоную, і ми підем кудись. Ти вперше в цьому місті?
— Так.
— Ну, то погуляй трохи – якраз тобі буде чим зайнятися. А я зараз завершу одну справку й задзвоню, — говорив Артем, повільно закриваючи двері перед Тамариним носом.
«От дурна! Навіщо було їхати? Я ж її зовсім не знаю. Ну невже так важко не заважати мені просто займатися своїми справами?!..»

19 коментарів

Надія Григоренко
А це, до речі, досить актуальна проблема — «ховання» у блозі. Втікання від реальності.
А цей Артем — лузер!!!
Сашко Горський
Хахаха)))
Марта Мельник
але багато з нас впізнають в собі риси Артема! від цього нікуди не дінешся. але можна замислитися і можливо навіть щось змінити. або залишити так, як є. справа кожного) але круто написано! )
Лариса Репка
дуже легко і цікаво написано!!!
Зачитані на зустрічі твори теж планую викласти — але пізніше, бо цими днями вкурсі забомбили вже поезією, якось навіть не цікаво))
Лілія Шутяк
От точно забомбили! Навіщо підряд виставляти СТІЛЬКИ своїх творів?! Невже не можна якось поступово?!
Сашко Горський
Я не виставляв своїх творів у блозі взагалі. І надалі не планую цього робити! )))
Просто домовилися кинути сюди тексти, які читалися на вечорі — то я й кинув, як був біля компа після тієї події!..
Лілія Шутяк
Ні, ні, не про тебе ж мова! А про засилля поетичних текстів у блозі відразу ж після творчого вечора)
Альберт Комарі
100 відсотків! Проза та поезія — це класно та потрібно, але тільки не в такій кількості! І тим більше, одного автора підряд…
Сашко Горський
Але це погана тенденція — я погоджуюся! Тому й не виставляю)))
На цей час мені здалося, що блог перетворився на літературний))) Хахаха! )))
Святослав Вишинський
Очевидно, що так. Для того, щоб у майбутньому не виникали «ненормовані» ухили в ту чи іншу сферу, зараз ведеться робота над категоризацією всіх повідомлень та їх тематичним виводом на Головну сторінку.
Ігор Гамаль
Скоро все буде :) І рубрики, і… ну побачите :)
Лариса Репка
чекаємо з нетерпінням))
Альберт Комарі
А коли побачимо? Ти інтригуєш! :))
Сашко Горський
Ха! Ну це просто якась напасть! )))
Я виставив лише один твір за весь час мого активного дописування у блозі, й то у рамках обов'язкової домовленості, а не просто так — і тут вже така дискусія! )))
Лілія Шутяк
От бачиш, Сашко! Людям тільки привід дай поговорити..)
Крістіна Кельті
Отже, якщо створиш свій окремий літературний блоґ, то дискусія не втихатиме! Оптимістично вірю, що і після створення книжки вона не втихатиме! Якщо дискусія існує, то істина є хоча б в тому, що їй є навколо чого точитися:)
Сашко Горський
так, але більше б хотілося почути критику тексту, а не стану справ і тенденцій у блозі)
Надія Григоренко
Критика? Ноу проблем. І почну я з першого речення. Коли ти читав, я цього не помітила, бо не мала зорового представлення тексту.
«Залишившись сам на сам із собою, часто виникають дивакуваті думки.»
Неправильна побудова речення. Виходить, що думки виникають, коли залишаються самі із собою. =)) А малося на увазі, що виникають тоді, коли Артем залишається сам, так?
Юлия Григорьева
Текст є цікавим та актуальним. Написаний ніби на «злобу дня».
Досить чітко переданий образ головного літературного героя.
Дійсно, легко читається.

А стосовно першого речення, то на мою думку воно правильне. Бо зміст його полягає в тому, що дивакуваті думки з`являються тоді, коли залишаєшся сам на сам із собою, а не сам фізично. І акцент тут було зроблено не на слові думки, а на — ДИВАКУВАТІ (тобто не буденні). За умови такого сприйняття речення — побудова правильна. Але то тільки моя суб`єктивна думка. НАГОЛОШУЮ на цьому.
А взагалі, текст мені здався глибшим, ніж при першому ознайомленні. Адже автор там ставить не одну проблему. При цьому уміло виділяє головну.

Велике спасибі автору!
Тільки зареєстровані та авторизовані користувачі можуть залишати коментарі.
або Зареєструватися. Увійти за допомогою профілю: Facebook або Вконтакте